Загальне охоплення послугами охорони здоров’я є основою забезпечення економічного зростання країни та побудови здорового суспільства.

Загальне охоплення послугами охорони здоров’я є одним з основних завдань, висунутих країнами при прийнятті Цілей в галузі сталого розвитку та означає, що всі люди і спільноти отримують необхідні їм медико-санітарні послуги, не відчуваючи при цьому фінансових труднощів. Ці послуги включають повний набір основного якісного медико-санітарного обслуговування – від зміцнення здоров’я до профілактики, лікування, реабілітації та паліативної допомоги.

В основі загального охоплення медико-санітарними послугами лежить Статут ВООЗ 1948 р, в якому право на здоров’я проголошується одним з основних прав людини. Гарне здоров’я дозволяє дорослим заробляти на життя, а дітям – вчитися, допомагає людям бути фінансово благополучними та забезпечує основу для економічного розвитку в довгостроковій перспективі.

Захист людей від фінансових наслідків оплати медико-санітарних послуг з власних коштів знижує ризик того, що вони опиняться за межею бідності, оскільки через несподівані захворювання хворим доводиться витрачати свої заощадження, продавати майно або влізати в борги, зруйнувавши своє майбутнє, а подекуди і майбутнє своїх дітей.

Поліпшення охоплення медико-санітарними послугами залежить від наявності і доступності працівників охорони здоров’я та їх здатності надавати якісну комплексну медичну допомогу населенню. Однією з умов забезпечення загального охоплення послугами охорони здоров’я у всьому світі є інвестиції в якісну первинну медико-санітарну допомогу, яка, включаючи міждисциплінарні моделі сімейної практики, посідає центральне місце в зміцненні системи охорони здоров’я.

Первинна медико-санітарна допомога – це підхід до фізичного та психічного здоров’я і соціального благополуччя, орієнтований на потреби та умови життя окремих людей, сімей та спільнот. Вона є основною, найбільш наближеною до населення ланкою медичної допомоги, яка передбачає консультацію лікаря, забезпечує діагностику та лікування найпоширеніших хвороб, травм, отруєнь чи інших станів, проведення індивідуальних санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, медичної профілактики захворювань, гігієнічного виховання та санітарної просвіти населення, реалізацію прав людини щодо охорони здоров’я дитини, матері та батька, а також направлення пацієнтів на отримання вторинної, третинної медичної допомоги та санаторно-курортного лікування. Завдяки первинній медико-санітарній допомозі люди, отримують широкий спектр медичних послуг максимально близько до середовища, в якому проживають.

Для забезпечення загальним охопленням медико-санітарними послугами необхідна наявність ряду факторів, включаючи наступні:

1. Міцна, ефективна, добре керована система охорони здоров’я, яка задовольнить основні медико-санітарні потреби людей в рамках соціально орієнтованої комплексної медичної допомоги (включаючи послуги щодо ВІЛ, туберкульозу, малярії, неінфекційних хвороб та охорони здоров’я матерів і дітей) шляхом:

• надання людям інформації та рекомендацій щодо збереження здоров’я і профілактики хвороб;
• раннього виявлення порушень здоров’я;
• створення потенціалу для лікування хвороб;
• сприяння пацієнтам в реабілітації.

2. Доступність за вартістю – система фінансування медичних послуг, завдяки якій люди, що користуються цими послугами, не відчувають фінансових труднощів.
3. Доступ до основних лікарських засобів та технологій для діагностики та лікування захворювань.
4. Достатня кількість добре підготовлених, мотивованих працівників охорони здоров’я, що надають послуги для задоволення потреб пацієнтів на основі найкращих наявних фактичних даних.

Традиційно в Україні галузь охорони здоров’я орієнтується на лікування захворювань, а не на їх попередження. Більшість ресурсів спрямовані саме на вторинну та третинну медичну допомогу і лише невелика їх частина передбачає збереження здоров’я. Одним з основних завдань реформування медичної галузі є переорієнтація від політики лікування до політики зміцнення і збереження здоров’я та попередження захворювань. Сприяти формуванню економічно ефективної та недискримінаційної системи охорони здоров’я, прозорому й раціональному використанню бюджетних коштів, забезпеченню рівного доступу громадян, у тому числі представників уразливих груп, до життєво необхідних лікарських засобів та відповідного лікування може система громадського здоров’я.

Під громадським здоров’ям варто розуміти здоров’я населення в цілому, обумовлене як біологічними, так і соціальними факторами. Громадське здоров’я як система знань полягає у вивченні та розробці стратегічних та тактичних медико-соціальних пропозицій, які спрямовані на підвищення якості та тривалості життя населення. Класичні приклади – вакцинація, боротьба з тютюнопалінням, програми із заохочення до здорового способу життя, тощо. Система громадського здоров’я – це основа профілактичної медицини, яка спрямована на збереження як здоров’я всього суспільства, так і здоров’я окремої людини.

У центрі уваги громадського здоров’я є поліпшення здоров’я і якості життя шляхом профілактики та лікування захворювань чи інших фізичних або психічних розладів. Це робиться завдяки епідеміологічному нагляду за випадками та індикаторами здоров’я і шляхом пропаганди здорового способу життя. Прикладами загальних заходів громадського здоров’я є заохочення миття рук, грудного вигодовування, проведення вакцинації та розповсюдження презервативів для боротьби з поширенням захворювань, що передаються статевим шляхом.

Десять основних оперативних функцій громадського здоров’я:

1. Епіднагляд та оцінювання стану здоров’я і благополуччя населення.
2. Моніторинг та реагування на небезпеки для здоров’я під час надзвичайних ситуацій у сфері охорони здоров’я.
3. Захист здоров’я, у тому числі забезпечення безпеки навколишнього середовища, праці, харчових продуктів тощо.
4. Зміцнення здоров’я, у тому числі вплив на соціальні детермінанти та скорочення нерівностей за показниками здоров’я.
5. Профілактика хвороб, у тому числі раннє виявлення порушень у стані здоров’я.
6. Забезпечення стратегічного управління в інтересах здоров’я та благополуччя.
7. Забезпечення сфери суспільної охорони громадського здоров’я кваліфікованими кадрами у достатній кількості.
8. Створення стійких організаційних структур та забезпечення їх фінансування.
9. Інформаційно-роз’яснювальна діяльність в інтересах здоров’я населення.
10. Сприяння розвитку досліджень у сфері охорони здоров’я для наукового обґрунтування відповідної політики та практики.

Сьогодні в Україні стан здоров’я населення створює загрозу для нормального функціонування держави. Про це свідчать висока смертність, насамперед чоловіків працездатного віку; низька тривалість життя (розрив з ЄС більше ніж 10 років); занадто низька народжуваність; найвищі в Європі темпи депопуляції та стрімке старіння населення; високий рівень загальної захворюваності на тлі значного поширення факторів ризику та загрозливі темпи поширення таких соціально-небезпечних захворювань, як туберкульоз та ВІЛ/СНІД.

Здоров’я населення є однією з найбільших цінностей та необхідною умовою для соціально-економічного розвитку країни. Збереження здоров’я та забезпечення повноцінного життя людей, забезпечення максимальних показників здоров’я та благополуччя населення є одними з найважливіших цілей світової спільноти. Досягнення цих цілей на національному рівні є можливим, серед іншого, завдяки належно побудованій та розвиненій системі громадського здоров’я, як сукупності суб’єктів публічного і непублічного сектору (в тому числі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, міжнародних організацій, фізичних та юридичних осіб), які здійснюють різноманітні заходи, спрямовані на зміцнення здоров’я населення, запобігання хворобам та збільшення тривалості життя.